Щербак: присвятив голи тим, кого вже немає з нами ⚽ Професіональна футбольна ліга України

Щербак: присвятив голи тим, кого вже немає з нами

02.11.2026

Найкращий гравець 13-го туру Першої ліги - півзахисник Полтави Дмитро Щербак

Фото: СК Полтава

Драматичний поєдинок у Глибочиці отримав кінематографічну розв’язку завдяки виходу нападника Полтави Дмитра Щербака, який перетворив фінальні пів години зустрічі на справжнє свято волі й характеру. З’явившись із лави запасних за несприятливого рахунку на користь суперника – Полісся-2, форвард самотужки переламав хід протистояння, оформив дубль і точним ударом на останніх секундах вирвав вольову перемогу 2:1. Цей яскравий виступ увінчав надскладний період у кар’єрі футболіста, який ще влітку через наслідки важкої травми вимушено переходив на посаду тренера-селекціонера.

Журі пресслужби ПФЛ та сайту Sport Arena визнали нападника найкращим у турі за підсумками феноменального виходу на заміну. Його внесок став вирішальним у матчі, де команда прагнула проявити незламність духу, продовжити гонитву за вершиною таблиці та довести свою готовність до битви лідерів дивізіону.

Найкращий гравець 13-го туру Першої ліги Дмитро Щербак в інтерв’ю пресслужбі ПФЛ відверто розповів про психологічну боротьбу під час реабілітації, зворушливу присвяту голів загиблим та пішовшим із життя друзям і наставникам, а також поділився очікуваннями від майбутнього лобового зіткнення з лідером першості – сумською Вікторією.

– Дмитре, вітаємо з визнанням найкращим гравцем туру! Наскільки особисто для вас важливою є ця нагорода після всього, через що довелося пройти на своєму шляху за останній час?

– Дякую за визнання! Безперечно, я дуже радий цій відзнаці, особливо після таких випробувань. Але вважаю, що це не тільки моя заслуга, а й усіх гравців, які брали участь у матчі, і тих, хто не грав. Це заслуга всього тренерського штабу, персоналу та президента клубу, який підтримує та фінансує команду в такий складний для нашої країни час. І, звісно, окрема подяка Збройним Силам України за те, що дають нам змогу займатися улюбленою справою.

– Влітку в медіа з’являлася інформація про те, що через тривалі травми ви можете завершити професійну кар’єру. Що допомогло не опустити руки в той складний період і все ж повернутися у великий футбол?

– Влітку ми сіли з президентом клубу та головним тренером, відверто поговорили про травму та відновлення. Так склалося, що процес відновлення затягнувся, і я ще потребував часу. Мені запропонували стати тренером-селекціонером у першій команді та додали: якщо зможу відновитися – обов’язково заявимо як футболіста. Так і сталося: я увійшов до тренерського штабу і паралельно відновлювався. Можна сказати, я призупинив виступи на якийсь час, але вже десь у середині липня працював у загальній групі.

Період травми був дуже складним і тернистим. Якщо чесно, я думав, що вже ніколи не зможу грати у футбол. Але десь там глибоко в мені сидів маленький хлопчик і казав: «Не здавайся». Звісно, хочу відзначити двох людей, які вірили в мене більше, ніж я сам, і підтримували тоді, коли я думав, що це кінець. Це моя дружина Анастасія та найкращий друг Тарас. Ці два голи – це насамперед їхня заслуга, а вже потім моя.

– Перемога над Поліссям-2 вийшла неймовірно драматичною та вольовою. За рахунок чого Полтаві вдалося переломити хід матчу, який спочатку складався не на вашу користь?

– Цей матч був надзвичайно складним, адже ми грали проти хорошої команди на їхньому полі. На початку сезону їм десь не вистачало фарту, було певне невезіння. Але попри те, що ми програвали по ходу зустрічі 1:0, наша команда не опускала рук, продовжувала тиснути на ворота суперника і гнути свою лінію. Завдяки цій наполегливості й вдалося здобути перемогу над сильним суперником.

– Ви вийшли на заміну і фактично самотужки перевернули гру, оформивши дубль. З якими настановами від головного тренера виходили на поле і чи відчували в той момент, що зможете стати вирішальним фактором у перемозі команди?

– Думаю, не я перевернув гру, а весь наш колектив. Один гравець не може вигравати чи програвати матчі – на ці два м’ячі працювала вся команда, і кожен заслуговував забити, але пощастило мені. Тренер сказав вийти на позицію нападника, допомагати партнерам, підказувати їм і пришвидшити гру. Якщо чесно, я не думав, що заб’ю – просто знав, що виходжу на 30 хвилин і хочу максимально допомогти команді. А вийшло так, що відзначився двічі.

– Які емоції пережили після другого голу на останніх секундах? Саме заради цього і варто було залишатися у футболі?

– Забивати приємно завжди кожному гравцеві. Але після таких важких травм футболісти мене зрозуміють найкраще. Для вболівальників два голи на останніх хвилинах – це феєрія, краса та видовищність. А для футболіста – це підсумок усіх випробувань, перешкод, страждань і багатьох годин чорнової праці на полі та поза ним. Це та робота, яку ніхто не бачить і ніколи не зрозуміє: через що доводиться пройти, аби ось так вийти на заміну і перевернути хід гри.

Коли забив, я відчув, що виконав те, що мусив. І я присвятив ці голи тим, кого вже немає з нами. Це мій добрий товариш і колега Руслан Соляник, якого я надзвичайно поважав і який пішов із життя через хворобу у 2024 році. Це Олександр Рудик, із яким ми грали майже все дитинство в ДЮСШ ім. Горпинка під керівництвом Андрія Марченка – він загинув на війні, захищаючи Україну. І, звісно, Володимир Анатолійович Сисенко, який навчив мене всьому у футболі, був прикладом у житті та не дозволяв здаватися (він теж передчасно пішов від нас у 2025-му). Саме заради цих людей я й повернувся, щоб вшанувати їхню пам’ять забитими м’ячами. Я готував для них футболки, але не брав на гру, бо не очікував такого сценарію. Тепер ми обов’язково підпишемо їх усією командою і передамо рідним, адже пам’ять про людей живе, допоки ми про них пам’ятаємо.

– Полісся-2 – амбітний молодий колектив із гарною структурою гри. Чим саме суперник здивував вас протягом матчу?

– Це класна молода команда, у якій також залучаються досвідчені гравці першої команди. Полісся-2 демонструє рівень гри, який абсолютно не відповідає їхньому поточному місцю в турнірній таблиці. Думаю, у них усе налагодиться, головне – не здаватися і рухатися вперед. Круто, що в нас є такі клуби з чудовою базою, умовами та якісними полями.

– У нинішньому сезоні у вашому активі поки що загалом 47 зіграних хвилин, але коефіцієнт корисної дії вражає. Як почуваєтеся фізично і чи готові вже проводити на полі всі 90 хвилин?

– Згоден, хвилин поки не так багато, як хотілося б, але за цей час я зробив усе, щоб допомогти команді. Відіграти 90 хвилин мені, мабуть, ще зарано, але більше 30 – готовий без проблем. Звісно, тренеру видніше, на скільки мене випускати і чи випускати взагалі, адже на першому місці завжди інтереси команди, а не мої особисті хвилини.

– Наскільки сильно змінилася гра команди за час вашої відсутності, і як швидко вдалося знову знайти спільну мову з партнерами на полі?

– Минулий у мене випав через травму, а в цьому я з самого початку у тренувальному процесі. З’явилося багато нових, зокрема й молодих гравців, але знайти спільну мову було легко. У нас чудовий мікроклімат поза полем, а також кваліфікований тренерський штаб, який чітко знає, куди нам рухатися.

– У наступному турі гратимете проти Вікторії на виїзді. Погоджуєтеся з тим, що це один із ключових матчів у цій частині сезону зі стратегічної точки зору?

– Вікторія – кваліфікована, збалансована команда, у якій поєднані досвід і молодість, із сильним тренерським штабом. Проти них завжди виходять бойові, непоступливі матчі. Думаю, на нас чекає цікавий центральний поєдинок туру. Це серйозна перевірка, яка покаже, на якому місці наша команда перебуватиме після фінального свистка.